Наприкінці лютого відбулася чергова зустріч Книжкового клубу у Києво-Могилянській школі врядування імені Андрія Мелешевича. Цього разу – про комунікацію як навичку, від якої залежить якість управлінських рішень, довіра та здатність домовлятися.

У фокусі обговорення були дві книги – «Суперкомунікатори» Чарльза Дюгіґґа та «Вважаю, що ви помиляєтесь (проте слухаю)» Сари Голанд і Боба Сільверса.

Традиційно під час зустрічі розмова вийшла далеко за межі текстів. Говорили про те, чому навіть професійні комунікатори часто не чують одне одного. Чому державна політика «ламається» не лише на рівні рішень, а на рівні взаємодії. Чому в умовах війни швидкість комунікації зросла, але потреба в глибокому розумінні – стала ще гострішою.

У залі зібралися державні службовці, студенти, викладачі, експерти з комунікацій, представники громадського сектору та бізнесу. Це був діалог між поколіннями й ролями: практики ділилися кейсами з реальної роботи, молодь ставила незручні запитання, науковці додавали системного бачення.

Обговорювали, чи є «суперкомунікатор» природним талантом чи професійною компетентністю. Чи можна навчитися виводити розмову з глухого кута. І головне – як це працює в контексті публічної служби, де кожне слово має наслідки.

Попри відключення світла, зустріч відбулася – можливо, навіть символічно. Бо комунікація – це про здатність тримати зв’язок навіть у складних умовах.

Книжковий клуб організовано Департаментом інформації та комунікацій з громадськістю Секретаріату Кабінету Міністрів України у партнерстві з Вищою школою публічного управління, Києво-Могилянською школою врядування імені Андрія Мелешевича та Медіаційною службою НаУКМА за сприяння Проєкту ОБСЄ в Україні та Фонду Ганса Зайделя в Україні.